Блог > Коментарі до замітки

Любиш мене, люби й мою парасольку (за мотивами Джеймса Джойса)

Ну шо? Почнемо? "Любиш мене, люби й мою парасольку". Ну *цензура*, що за *цензура*?! І шо тут мона написати? Зараз залізу в інет, подивлюсь, які там є круті парасольки…
Ага…опача ось бачу. За три штуки. Якась модна, напевно… Але чому вона блакитно-рожева? Чому не чорна? О! Хтось написав на стінці… М-м-м. Треба дивитись, шо там ще за штучкі круті. Ого… Фігасє.. Чохол для парасольки з крокодилової шкіри. Напевно круто. Всі жінки будуть його. Тобто власника чохла. Цікаво, і хто його купуватиме? О_о
так… антракт… кава+водяні=<3

Повернення. м-м-м… Цікаво, шо інші пишуть?.. Подзвоню… Кому? О! Йому. Ну.. Ну.. Чому ніхто не бере? Ну добре, подзвоню їй. Як завжди зайнято. Може йому? Оукей. О, взяв.. усьо…перерва…
Ого, вже скіки часу. Так. Парасолька. Паа-раа-соо-лька… Любиш мене, любиш… Що таке взагалі любов? Любов до чогось – це одне. А кохання – це інше… Ну а що ж тоді кохання? Це… м-м-м… Може це ілюзія? Хоча. Ні.. напевно. Може це хімічна реакція, що відбувається в наших головах? Затухаюча реакція, але не назавжди… Може це хвороба? Якщо без відповіді – ломить, вбиває. Якщо навпаки – це ейфорія. Якщо втрачаєш кохану людину – нищить зсередини… Кохання- лайно!! >_< Кохання, напевно, існує, але, часом, ми не можемо його відрізнити від прив'язанності. І, часом, прив'язанність буває сильнішою за кохання. А це така штука! Може, навіть, залежність від коханої людини, без якої не уявляєш собі життя…
Цікаво, що там кажуть відомі особистості? Так… Шекспір… Ні. Не подобається. О… Шевченко… Так би хотілося сказати йому величезне спасибі. За його прекрасні вірші, за ніколи невмирущого пана Кобзаря. За те, що відродив нашу рідну мову. За те, що поніс у творах цю незгасаючу думку патріотизму. За те, що писав у злиднях, недосипаючи ночі. А я у кумарі, недосипаючи ночі, вчив його прекрасні вірші. Та все ж, дякую Вам! (аплодисменти). Але в нього написано тільки про любов до рідної землі та родини.
Так. Вікно… Що там видно? Затор. Як завжди. О, щось нове. таа…"Вона працює". Бігборд. І як завжди повіває вітерець. Зриває з дерев листя, які стеляться по землі. Випромінюють сум. Незабутній сум. А тільки от нещодавно світило сонце, нагадуючи про чарівне останнє «дитяче літо». Ех… Ніколи не забути це… Три дні незабутнього щастя. Лише три дні. Були ж часи.. йопта.
антракт…
повернувсь.

Парасолька… Кому вона треба? Ховатися від дощу? А може ховатися від усіх? Може цей власник парасольки не хоче кохати свою другу половинку? Шукає? І шукає шлях позбутися? Не знаю. Знаю, що без парасолі зручніше. І цього вистачає…
Вистачає того, що хочеться сказати величезне дякую любому ліцею за те, що змушуєш ці дві півкулі працювати з шаленою потужністю! (Аплодисметни, що плавно переходять в овації).

Вадим Тірошко                                                     17 лютого 2009

вівторок, 25.10.2011, gusmen